Історія університету

На узбережжі Чорного моря, в одному з найбільш мальовничих куточків Одеси, Великому Фонтані, розташувався унікальний вищий навчальний заклад – Одеський державний екологічний університет (ОДЕКУ) – єдиний в Україні заклад, який протягом усіх років свого існування здійснює підготовку інженерних та наукових кадрів у галузях гідрометеорології, екології та моніторингу стану навколишнього середовища.

Головний корпус університету risunok2

cropped-novyj-korpus-odeku_s1.jpgНезважаючи на труднощі, які довелося здолати у минулому, наш вищий навчальний заклад зберіг та збільшив наукові досягнення і культурну спадщину, закладені його засновниками у далекому 1932 році. Місцем, де можна відстежити весь складний, але багатий науковими та творчими успіхами шлях університету, є Музей ОДЕКУ.

Історія університету може бути поділена на чотири етапи і починається у 30-х роках минулого століття, коли бурхливий розвиток Гідрометеорологічної служби України терміново вимагав відповідного кадрового забезпечення. Відповідаючи на цю гостру потребу у спеціалістах-гідрометеорологах, союзний і республіканський уряди прийняли постанови про створення двох перших в світі спеціалізованих вищих навчальних закладів нового гідрометеорологічного профілю у Москві та Харкові.

  1. Заснування і розвиток закладу до 1941 року

Харківський інженерний гідрометеорологічний інститут (ХІГМІ) був заснований 1 травня 1932 року відповідно до Постанови РНК УРСР №22/742 і мав 3 факультети:

– метеорології і кліматології;

– гідрології річок і гідрогеології;

– океанографічний.

З 700 абітурієнтів, яких спеціально підготовлювали у робфаках та на курсах, тільки 200 найкращих представників молоді віком від 22 до 26 років стали студентами ХІГМІ в останні дні травня 1932 року. Заняття почалися 6 червня, а вже у жовтні 1932 року відбувся другий набір студентів (у ті часи заняття у ВНЗ відбувалися цілий рік, а набір студентів здійснювався 2-3 рази на рік). Всього на кінець 1932 року в інституті навчалося 250 студентів.

Організаційний період створення ХІГМІ вимагав великої напруги від дирекції, професорсько-викладацького складу, усього колективу. Поруч з питаннями навчально-методичного і наукового характеру доводилось вирішувати звичайні господарські та технічні завдання, пов’язані з навчальними приміщеннями, устаткуванням, лабораторіями, студентськими гуртожитками.

Спочатку гідрометеорологічний інститут не мав ні свого навчального корпусу, ні свого гуртожитку, тому тимчасово користувався приміщеннями Інституту зернового господарства. Тільки через рік ХІГМІ одержав навчальний корпус на площі Тевелєва 4 у приміщеннях колишнього Азово-Донського комерційного банку, гуртожиток і бібліотеку з кількома тисячами книг.

ХГМИАзово-Донський комерційний банк

(Арх. О. М. Бекетов, 1896 р.,

реконструкція арх. Л. К. Тервен, 1915 р.)

ХГМИ-1Харківський інженерний гідрометеорологічний інститут у 30-ті роки

Цікаво, що у 50–70 роках ХХ століття у цьому приміщенні розташовувався духовний центр Харкову – Центральний лекторій, в якому читали лекції по теорії відносності і мистецтву, демонстрували новинки зарубіжного кіно, співали барди, виступали відомі поети й прозаїки, серед яких Булат Окуджава, Євген Євтушенко, Михайло Жванецький. Завдяки реставраційним роботам останніх років, вдалося відновити вбрання приміщень та сходів усередині будівлі.

Площа Конституції, 14 Площа Конституції, 14-1 центральный лекторий

Площа Конституції 14, офісний центр, магазини (2016 рік)(колишня площа Тевелєва 4, Азово-Донской банк, Харківський інженерний гідрометеорологічний інститут, Центральний лекторій; пам’ятник архітектури, охоронний № 79)

Першими директорами ХІГМІ були Кудінов Олександр Гаврилович і Казанський Василь Олексійович, а з кінця 1932 року – Богатир Тимофій Кирилович, талановитий фізик, керівник залізної волі і логіки, енергійний та ініціативний, який надзвичайно багато зробив для організації і становлення ХІГМІ. Під його керівництвом сформувалася дирекція, завершилося визначення структури інституту, створення кафедр, укомплектування їх професорсько-викладацьким складом.

БогатирТимофій Кирилович Богатир (1905–1977)

керывництво хгми

Керівництво ХІГМІ.

Верхній ряд: у центрі – голова Гідрометеорологічного Комітету України І. І. Кас’яненко, праворуч – директор інституту Т. К. Богатир

Тоді ж в інститут на роботу запросили провідних спеціалістів і вчених гідрометеорологічного профілю:

– І. І. Кас’яненка – голову Гідрометеорологічного Комітету України;

– М. М. Акімовича – заступника голови Гідрометеорологічного Комітету України, начальника Центрального бюро погоди (м. Харків);

– Д. К. Педаєва – заступника директора гідрометеорологічного інституту, професора-кліматолога, одного з засновників аерологічних та актинометричних досліджень.

Акимоvич Н.Н. Педаеv
М. М. Акімович Д. К. Педаєв

З моменту заснування в інституті працювали професори Я. Т. Ненько, П. А. Соловйов, П. М. Дармостук, С. М. Семилетов, Н. П. Чеботарьов, К. К. Кисельов, А. Т. Давидов, А. І. Сирокомський, Е. Х. Капленко, Р. Р. Виржиковський.

Nенько Соловйоv Дармостуk Семилетоv Чеботарьоv
Я. Т. Ненько П. А. Соловйов П. М. Дармостук С. М. Семилетов Н. П. Чеботарьов
Kиселев Давидоv Sирокомський Kапленко1 Vиржиковський
К. К. Кисельов А. Т. Давидов А. І. Сирокомський Е. Х. Капленко Р. Р. Виржиковський

та доценти Н. К. Софотєров, П. Л. Томашевич, М. С. Новаковський, Х. М. Фогель, Д. З. Гордієвський, М. І. Пятак, Г. А. Петров, М. В. Нахильницька, С. І. Пугачов, П. Г. Богданов та інші

Nоваковский  Fогель Gордевский  Pятак
М. С. Новаковський Х. М. Фогель Д. З. Гордієвський М. І. Пятак
Петроv Nахильницька Пугачоv Богданоv
Г. А. Петров М. В. Нахильницька С. І. Пугачов П. Г. Богданов

Кожний з і співробітників ХІГМІ зробив неоціненний внесок в становлення і розвиток інституту.

Директор ХІГМІ Т. К. Богатир і професор П. М. Дармостук зі студентамиДиректор ХІГМІ Т. К. Богатир і професор П. М. Дармостук зі студентами

Директором інституту Т. К. Богатир пропрацював майже два роки, а потім більше 40 років очолював Гідрометеорологічну службу України і гідно представляв її у Всесвітній метеорологічній організації (ВМО). Керівництво України високо оцінило заслуги Т. К. Богатиря перед Вітчизною, нагородивши його трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденами Червоної Зірки і «Знак Пошани», численними медалями та грамотами.

У 1934 році директором ХІГМІ став А. Т. Солодовников. Як керівник унікального навчального закладу він чудово розумів важливість гідрометеорологічних наук для сучасності, їх велике майбутнє і всіляко сприяв оснащенню устаткуванням лабораторій і кабінетів основних кафедр: фізики, геодезії, синоптичної і динамічної метеорології, гідрології, аерології, радіотехніки. Як навчальна і наукова база інституту була передана зі збереженням штату Харківська геофізична обсерваторія, якою завідував доцент-кліматолог, декан метеорологічного факультету Павло Людвігович Томашевич.

Т. К. Богатир (Українська РСР) і Є. К. Федоров (СРСР) на засіданні Виконкому ВМОТ. К. Богатир (Українська РСР) і Є. К. Федоров (СРСР) на засіданні Виконкому ВМО

Солодовникоvs Томашевич
А. Т. Солодовников П.Л. Томашевич

У 1937 році відбулися перші дві випуски ХІГМІ – весняно-літній та осінній. 144 особи одержали дипломи спеціалістів гідрологів, гідрогеологів, метеорологів, кліматологів. Вони поповнили оперативні і наукові установи ГМС СРСР, забезпечуючи метеорологічними даними народне господарство, експедиційні кораблі і криголами Арктики. За обслуговування метеоінформацією авіації і флоту під час зняття експедиції легендарного вченого-полярника І.Д. Папаніна з крижини. випускників ХІГМІ С. К. Авербуха і Б. І. Алєнича у 1938 р. нагороджено орденом «Знак Пошани»

Студенти першого випуску ХІГМІ (1937 р.)Студенти першого випуску ХІГМІ (1937 р.)

Alенич Aвербух
Б. І. Алєнич С. К. Авербух

З 1937 по 1942 роки посаду директора ХІГМІ обіймав Сергій Павлович Заулошнов, енергійний, діловий керівник, який чудово розбирався в усіх тонкощах навчальної роботи і у специфіці гідрометеорологічних спеціальностей.

З 1938 року в Харківському інженерному гідрометеорологічному інституті почалася підготовка науково-педагогічних кадрів в аспірантурі. Після складення вступних іспитів першими аспірантами стали:

з аерології – В. О. Зайченко і Г. П. Дубинський (науковий керівник – професор В. А. Ханевський);

із синоптичної метеорології – Р. С. Голубов і Ю. І. Соколовський (науковий керівник – доцент Т. Г. Акімович);

з гідрології – Г. П. Калінін і А. М. Чорний (науковий керівник – професор Я. Т Ненько).

Наприкінці 30-х років у гідрометеорологічному інституті навчалося близько 500 студентів, працював чудовий високопрофесійний професорсько-викладацький колектив. Інститут мав добре технічно оснащені лабораторії, кабінети, навчальні і виробничі бази, чудову бібліотеку, зручний чотирьохповерховий гуртожиток на 400 місць, новий житловий будинок для викладачів. Саме тому ХІГМІ щорічно визнавався одним з кращих вищих навчальних закладів України.

2. Заклад в евакуації

У червні 1941 року студенти чергового, вже п’ятого випуску складали державні іспити, старшокурсники прямували до місць виробничої практики у різні регіони СРСР, а студенти молодших курсів розпочинали навчальну практику. Але після нападу Німеччини на Радянський Союз хлопці останнього випуску та добровольці другого курсу вирушили на фронт, а дівчата виїхали на роботу за призначенням.

Незважаючи на воєнні події, навчальний 1941-42 рік почався першого вересня, але навчальні заняття часто переривалися бомбардуваннями Харкова. Невдовзі за розпорядженням Головного управління Гідрометслужби їх зовсім припинили. Професорсько-викладацький склад інституту був евакуйований 19 жовтня 1941 року, але можливості вивезти інститутське майно і устаткування не виявилося, внаслідок чого загинув увесь архів ХІГМІ.

Гідрометеорологічний інститут прибув до Ашгабата наприкінці листопада, а вже
1 січня 1942 року починаються заняття. Спочатку налічувалося 50 студентів, але завдяки здійсненому набору у лютому вже навчалося 120 осіб. Навчальний процес проходив у приміщеннях метеорологічної обсерваторії “Ашгабат-1”, на відстані 8 км від міста серед барханів піщаної пустелі Каракумів. Але, незважаючи на труднощі, викладали свої дисципліни на високому науковому і методичному рівні доценти І. В. Бут і П. Л. Томашевич, викладачі Г. П. Дубинський і В. О. Зайченко, професори Б. П. Алісов і І. П. Астапович, доценти А. М. Басін і В. В. Аристовський, викладачі (майбутні вчені) Г. П. Калінін і М. І. П´ятак та інші.

Буt Zайченко Dубинский Kалинин Пятаk

Зважаючи на важливу роль гідрометеорологів у забезпеченні бойових дій у Великій Вітчизняній війні у 1942 році інститут був підпорядковано Генеральному штабу Червоної армії та він отримав назву «Вищий військовий гідрометеорологічний інститут Червоної Армії». (вставить 1-я стр Устава ХГМИ 1942 г.pdf)

Повесні 1942 року відбувається зміна керівництва інституту. Сергія Павловича Заулошнова за його рапортом було відправлено на фронт, при визволенні Кіровограда він загинув смертю хоробрих і посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

У травні 1942 року новим директором ХІГМІ призначено начальника метеорологічного факультету Вищого військового гідрометеорологічного інституту доцента Грінвальда Давида Ісаковича.

ГринвальдДавид Ісакович Грінвальд
(1907-1988)

Нова дирекція ХІГМІ спромоглася добитися майже повної злагодженості в організації навчального процесу і значного покращення побутових умов усього колективу. Замість приміщення метеорологічної обсерваторії “Ашгабат-1” інституту надали окремий навчальний корпус у центрі міста, де було розташовано аудиторії, лабораторії, їдальня, окремий будинок для розміщення викладачів з родинами і навіть невеликий гуртожиток. Отже, незважаючи на важке воєнне становище, в якому перебувала країна, інститут в евакуації мав належні умови для своєї успішної діяльності. На належному рівні організовувалася виробнича практика студентів. Вона відбувалася в провідних гідрометеорологічних установах Сибіру, Середньої Азії та Кавказу.

Вже до кінця 1942 року ХГМІ підготовив два (шостий і сьомий) прискорені випуски спеціалістів. Контингент студентів сягнув 300 осіб, а усього за період перебування в Ашгабаті інститут випустив понад 250 дипломованих спеціалістів, більшість з яких поповнили гідрометеорологічні підрозділи військових частин і працювали безпосередньо у прифронтових зонах. За свою повну хоробрості і доблесті ратну працю випускники ХІГМІ нагороджені орденами і медалями, їх славні справи відображені у воєнно-історичній літературі.

Достойні особливого захоплення ті випускники ХІГМІ, які, виявляючи мужність, відвагу на війні, пройшли з перших і до останніх її днів, а у подальшому ще й стали відомими вченими – докторами наук, професорами: О. М. Раєвський, І. М. Безуглий, М. Х. Байдал, А. В. Ткаченко, Г. Ф. Прихотько, І. А. Забабурін та інші. Весь тягар фронтового життя винесли на своїх плечах випускниці інституту А. С. Семененко, Л. В. Єременко, Л. Г. Онуфрієнко, К. С. Якимова, В. С.Навроцька та інші.

Раевский Прихотькo Безугlий Nавроцька
О. М. Раєвський Г. Ф. Прихотько І. М. Безуглий В. С.Навроцька

Перебуваючи в Ашхабаді у грізну пору війни, ХІГМІ зміг поновити свої науково-творчі сили, створити навчально-практичну базу і з честю виконувати своє завдання з підготовки унікальних кадрів для країни. Самовіддана праця колективу інституту була відзначена в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 19 червня 1943 року. Серед тих, хто був нагороджений за цим указом, був і директор Д. І. Грінвальд – медаллю «За трудовую доблесть».

3.Розвиток закладу в післявоєнні роки

Згідно з Постановою Ради Народних Комісарів СРСР від 9 липня 1944 року
№ 844/221с Харківський гідрометеорологічний інститут було перебазовано з м. Ашгабат до м. Одеса та перейменовано в Одеський гідрометеорологічний інститут (ОГМІ). Вже 29 вересня 1944 року 320 студентів і викладачів та небагате обладнання інституту товарним потягом з 23 вагонів прибули до Одеси. Терміново відбувся набір студентів і 1 листопада 1944 року в ОГМІ у дві зміни почалися заняття студентів всіх курсів. На той час колектив інституту налічував майже 500 студентів і більше 30 викладачів. Літом 1945 року відбувся перший в Одесі випуск спеціалістів-метеорологів та інженерів-гідрологів, а протягом 1945-1946 років інститут відновив набір до аспірантури.

Перед тим, як розташуватися на своєму теперішньому місці, інститут змінив чотири адреси: на вул. Ботанічній 4 (зараз проспект Гагаріна), на вул. Щепкіна, на вул. Чкалова 2а (зараз вул. Велика Арнаутська) і на вул. Кірова 106 (зараз вул. Базарна).

Ботанична, 4 Щепкина Чкалова, 2
Кирова Спорткомплекс Кренкеля

У перші післявоєнні роки Одеський гідрометеорологічний інститут швидко розвивався: устаткували спеціалізовані кабінети, синоптичний архів, створили навчальне бюро погоди і 3 навчальні бази:

– метеорологічна станція, на вул. Ботанічній (пізніше переведена в селище Чорноморку) під керівництвом Н.К. Миротворської;

– геофізична лабораторія на узбережжі Чорного моря в Отраді (керівник О.С. Прусенков);

Обсерваторія Метеорологічна площадка

– гідрологічна станція у селі Маяки на Дністрі (начальник Ф. Захаров).

Маяки-1 Маяки

У 1948 році відкрилося агрометеорологічне відділення, внаслідок чого на 50 осіб збільшився набір студентів.

З квітня 1952 року по червень 1970 року ректорську посаду беззмінно обіймав Георгій Львович Кобус. За його ініціативою у 1954 року в ОГМІ було створено заочний факультет, а у 1958 році – науково-дослідний сектор інституту у галузях геофізики, гідрології, агрометеорології, радіометеорології.

КобусГеоргій Львович Кобус
(1902-1970)

Починаючи з 1951 року інститут систематично готував спеціалістів для зарубіжних країн Європи, Азії, Африки і Латинської Америки. Інститут згодом став одним з провідних навчальних центрів Всесвітньої Метеорологічної організації по підготовці фахівців у галузі гідрометеорології, наприкінці 80-х років минулого століття кожен третій студент інституту був із зарубіжжя. За внесок у розбудову гідрометеорологічної служби Китайської Народної Республіки професор Акімович була нагороджена високої урядовою нагородою КНР.

Зараз випускники інституту успішно працюють у гідрометеорологічних та інших службах країн всіх континентів, займають високі урядові посади та з гордістю носять ім’я випускника Одеського гідрометеорологічного інституту.

19841984 рік

19871987 рік

Випускники-3 Випускники Випускники-1

У 1970 році ректором ОГМІ став Євген Володимирович Терентьєв. Як талановитий організатор і відомий вчений він сприяв включенню науково-дослідної тематики ОГМІ до зведеного плану науково-дослідних робіт Головного управління гідрометеорологічної служби при Раді Міністрів СРСР. У ці роки почався бурхливий розвиток матеріально-технічної бази інституту – збудовано спортивний комплекс на вул. Шевченка, введений в дію один з перших в Одесі потужний1 обчислювальний центр, гуртожитки на вул. Героїв Прикордонників та вул. Львівській, почалося будівництво нової навчально-лабораторної бази інституту на вул. Львівській, 15. Завдяки турботам ректора Є.В.Терентьєва у 1974 році в інституті була створена спеціалізована Вчена рада по захисту кандидатських дисертацій.

ТерентьєвЄвген Володимирович Терентьєв
 (1928-1993)

У 1980-ті роки до традиційних наукових шкіл інституту професора Е. А. Бурмана по дослідженню мезометеорологічних процесів, професора О. М. Раєвського по вивченню клімату України, професора А. М. Бефані по дослідженню річкового стоку – додались нові наукові: професора Є. П. Школьного по кліматології та статистичній обробці метеорологічної інформації, професора А. М. Польового по агрометеорологічним прогнозам, професора В. А. Шнайдмана з фізики граничного шару атмосфери.

Бурман Раевский Бефанi
Е. А. Бурман О. М. Раєвський А. М. Бефані
Шkольний Польоvий Шnайdман
Є. П. Школьний А. М. Польовий В. А. Шнайдман

Дев’яності роки ХХ століття стали по-справжньому переломним етапом у розвитку Одеського гідрометеорологічного інституту. У незалежній Україні Одеський гідрометеорологічний інститут мав знайти своє нове місце у зв’язку з суттєвим скороченням підготовки фахівців для зарубіжних країн.

У 1992 році в інституті почалася підготовка фахівців у галузі охорони навколишнього середовища та екології; з 1994 року – підготовка за спеціальностями «Гідрографія» і «Менеджмент природоохоронної діяльності», а з 1997 року – за спеціальністю «Інформаційні управляючі системи і технології».

Природоохоронний напрям підготовки фахівців згодом перетворився в один з домінуючих, а інститут став базовим вищим навчальним закладом для підготовки та перепідготовки фахівців для Міністерства екології та природних ресурсів України. З 2002 року на базі інституту почала роботу науково-методична комісія Міністерства освіти і науки України з напряму підготовки «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»

Інтереси будівництва Збройних Сил України потребували негайного створення системи підготовки кадрових офіцерів для різних видів Збройних Сил України і Служби безпеки України за напрямом «Гідрометеорологія» за декількома військово-обліковими спеціальностями. Тому за рішенням Уряду у 1992 році в ОГМІ була відкрита кафедра військової підготовки, а перший набір на підготовку кадрових офіцерів в обсязі 50 чол. був здійснений з 1 вересня 1993 року. Фахівцями інституту практично «з нуля» була створена цілісна система підготовки таких фахівців в Україні, яка пройшла випробування часом та практикою у Збройних Силах України.

Перший склад кафедри військової підготовки1Перший склад кафедри військової підготовки

У грудні 1993 року посаду ректора ОГМІ зайняв С.М. Степаненко – ініціативний творчо активний педагог-організатор вищої школи і новатор важливих наукових досліджень. Саме з 1993 року інститут, один з перших в Україні, перейшов на триступеневу систему підготовки фахівців – бакалаврів, спеціалістів та магістрів. Структура навчального процесу почала відповідати міжнародним стандартам, у тому числі стандартам Всесвітньої метеорологічної організації, для якої інститут більше 60 років готує фахівців.

Суттєвих змін у напрямі наближення до міжнародних стандартів зазнали всі сторони навчального процесу, і в першу чергу, система внутрішнього контролю забезпечення якості освітнього процесу. Розширилася тематика наукових досліджень, значно більша увага стала приділятися вирішенню регіональних екологічних проблем.

СтепаненкоСтепаненко Сергій Миколайович

За ініціативою зав. кафедрою кліматології ОГМІ професора Л.С. Говорухи в той же час відбувається активне освоєння Україною Антарктики і відкриття на цьому континенті Української антарктичної станції ім. Вернадського. Задля наукового та кадрового забезпечення цього важливого урядового завдання інститут починає підготовку кадрів за новою спеціалізацією «Полярна метеорологія», розгортаються наукові дослідження у проблемній науковій лабораторії, створеної в ОГМІ. Співробітники і викладачі інституту на чолі з проф. Л.С. Говорухою неодноразово беруть участь у наукових експедиціях і зимуваннях на станції (доценти В.Є. Тимофєєв та В.М. Ситов).

станції ім. Вернадського Говоруха

Поступово інститут змінювався й організаційно – були створені екологічний факультет (перший декан доц. Ауров В.А.), факультет комп’ютерних наук та менеджменту природоохоронної діяльності декан доц. Коваленко Л.Б.), принципово новий факультет магістерської та аспірантської підготовки (декан доц. Боровська Г.О.). З’являються нові кафедри – прикладної екології (проф. Сафранов Т.А.), урбоекології (проф. Соколов Ю.М.), екологічного права (проф. Лоєва І.Д.), менеджменту природоохоронної діяльності (проф. Ковальов В.Г.), інформаційних технологій (перший завідувач доц. Сербов М.Г.) тощо. Створюються навчально-наукові комплекси з екології, гідрометеорології, також було створено один з перших в України центрів магістерської підготовки гідрометеорологів на базі провідної наукової установи НАН України Морського гідрофізичного інституту (керівник проф. Полонський О.Б.).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1997 р. № 526 «Про вдосконалення мережі вищих та професійно-технічних навчальних закладів» в ОДЕКУ у 1997 році було створено структурний підрозділ Херсонський гідрометеорологічний технікум, у 2004 року – структурний підрозділ Харківський гідрометеорологічний технікум, а з 2012 року створено структурний підрозділ Одеський коледж комп’ютерних технологій).

Одеський гідрометеорологічний інститут за своєю організаційною структурою, навчальною і науковою діяльністю у 90-ті роки набув статусу університету. На підставі цього Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 9 серпня 2001 р. № 363-р. на базі Одеського гідрометеорологічного інституту утворив Одеський державний екологічний університет (ОДЕКУ). Ректором ОДЕКУ було призначено доктора фізико-математичних наук, професора Степаненка Сергія Миколайовича.

За весь період діяльності ХІГМІ–ОГМІ–ОДЕКУ випустив понад 30 тисяч висококваліфікованих фахівців-гідрометеорологів, екологів, менеджерів, фахівців з комп’ятерних наук для колишнього Радянського Союзу, країн СНД та 78 країн далекого зарубіжжя. Університет пишається своїми випускниками, серед яких лауреати Нобелевської Премії Миру (2007р.) доктор фізико-математичних наук, професор Сиротенко Олег Дмитрович, випускник агрометеорологічного відділення ОГМІ 1962 року та громадянин Сенегалу Р-Діай Алуін, випускник метеорологічного факультету ОГМІ 1977 року. У 2008 році олімпійської чемпіонкою стала студентка гідрометеорологічного інституту університету Хомрова Олена. (вставить фото почетных досок)

Серед випускників університету чимало великих вчених, дослідників навколишнього середовища, керівників гідрометеорологічних і екологічних підрозділів України, країн СНД та багатьох країн світу. З фахівців, підготовлених у ХІГМІ та ОГМІ, у подальшому стали:

– лауреатами Державної премії СРСР та премії Ради Міністрів СРСР – І.М. Безуглий, С.Г. Богуславський, В.П. Лапчева, Г.П. Калінін, О.Г. Бронфман та
К.А. Варламова;

– академіками – В.Є. Іванов і Г.П. Калінін,

– докторами наук, професорами – понад 50 осіб,

– кандидатами наук – більше 400 осіб.

На сьогодні Одеський державний екологічний університет є потужним центром вищої екологічної та гідрометеорологічної вищої освіти України, до складу якого входять: Херсонський та Харківський гідрометеорологічні технікуми, Одеський коледж комп’ютерних технологій, навчально-науковий гідрометеорологічний інститут, чотири факультети (природоохоронний, еколого-економічний, комп’ютерних наук, магістерської та аспірантської підготовки), навчально-консультаційний центр заочний і дистанційної форм навчання, центр післядипломної освіти, підготовче відділення, консультаційний центр по роботі з іноземними студентами, центр міжнародного співробітництва тощо.

Для забезпечення навчального процесу, наукових досліджень та відпочинку студентів створені гарні умови – сучасна навчальна, наука та соціальна інфраструктура (їдальня, спортивний корпус та гуртожитки) університету об’єднані в єдиному кампусі у курортному районі м. Одеса. З 2007 року в університеті введений в дію сучасний спортивний комплекс з плавальним басейном, численними ігровими залами, спортивними майданчиками і секціями, тиром та тенісними кортами. На березі моря в рекреаційній зоні міста розташовані студентський профілакторій.

Для забезпечення практичної підготовки в університеті діють навчальні лабораторії, науково-навчальні бази практик: гідроекологічна – на р. Дністер у с. Маяки (для підготовки гідрологів, гідрографів, екологів і фахівців в області іхтіології й водних біоресурсів), геофізична – на березі Чорного моря в районі Отради (для підготовки океанологів, гідрографів, метеорологів і екологів), метеорологічна – у смт. Чорноморка (для підготовки метеорологів, агрометеорологів, радіометеорологів і екологів), в університеті працює обчислювальний центр, бібліотека та читальні зали із загальним фондом навчальної та наукової літератури близько 500 тис. томів, з 2005 року працює електронна бібліотека університету.

У період навчання в університеті студенти та курсанти можуть отримати другу вищу освіту або робочу спеціальність, пройти курси поглибленого вивчання іноземних мов, дістати права водія плавзасобів.

Підготовка, включаючи надання другої вищої освіти, за денною, заочною і дистанційною формами навчання здійснюється за десятьма спеціальностями рівнів вищої освіти бакалавра і магістра:

– 051 “Економіка”;

– 073 “Менеджмент”;

– 081 “Право”;

– 101 “Екологія”;

– 103 “Науки про Землю” (Гідрометеорогія);

– 122 “Комп’ютерні науки та інформаційні технології”;

– 183 “Технології захисту навколишнього середовища”;

– 207 “Водні біоресурси та аквакультура”;

– 242 “Туризм”;

– 281 “Публічне управління та адміністрування”.

На базі відокремлених структурних підрозділів університету акредитована підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за спеціальностями:

Харківського та Херсонського гідрометеорологічних технікумів: “Метеорологічні та гідрологічні спостереження”, “Експлуатація та обслуговування гідрометеорологічних вимірювальних систем”, “Експлуатація радіометеорологічних станцій”, “Прикладна екологія”, “Експлуатація апаратури контролю навколишнього середовища”;

Одеського коледжу комп’ютерних технологій: “Розробка програмного забезпечення”, “Обслуговування комп’ютерних систем та мереж”, “Конструювання, виробництво та технічне обслуговування радіотехнічних пристроїв”, “Обслуговування станків з програмним управлінням та робототехнічних комплексів”.

Університет має широкі міжнародні освітні та наукові зв’язки, так укладені угоди про освітньо-наукове співробітництво з 86 зарубіжними науковими установами та вищими навчальними закладами у наступних країнах: Австрія, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Велика Британія, В’єтнам, Греція, Грузія, Данія, Іспанія, Італія, Литва, Мексика, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Словаччина, Туреччина, Угорщина, ФРН, Фінляндія, Швейцарія, Японія.

Університет є членом та партнером наступних міжнародних організацій: Азіатсько-Тихоокеанська асоціація вчених-дослідників (APASA), Альянс університетів за демократію (AUDEM), Європейської організації співробітництва в галузі наукових досліджень і технологій (COST), Євразійської Асоціації Університетів та Чорноморської Мережі Університетів.

Share on Facebook0Share on Google+0Share on LinkedIn0Tweet about this on TwitterPrint this pageEmail this to someone